Армія УНР і селянський повстанський рух у військових операціях 1919-1921 рр.: польський фактор

Анотація

У статті зроблено спробу подати характеристику українським регулярним збройним формуванням за доби Української революції, які не змогли захистити її здобутки, а також, виділено ключову роль селянського повстанського руху у захисті державності.

Окремо проаналізовано участь польського політикуму у військово-дипломатичних спробах С. Петлюри забезпечити стабільність УНР в еміграції. Розглянуто польсько-українську політичну угоду 1920 р., її обмежений потенціал і стратегічну залежність української армії від польської військової та фінансової підтримки. Піддано критиці тактичну неузгодженість і дипломатичні компроміси, що призвели до дипломатичної ізоляції уряду УНР.

Особливу увагу приділено організації та перебігу Другого Зимового походу Армії УНР (Листопадового рейду) 1921 р. Висвітлено ключову участь польських структур у підготовці повстання (через діяльність Партизансько-Повстанського Штабу, логістичну підтримку, звільнення інтернованих), а також обмеження цієї участі через політичні зобов’язання Польщі перед радянською Росією після Ризького мирного договору. Окреслено перебіг бойових дій трьох основних угруповань УНР: Подільської, Волинської та Південної (Бессарабської) груп.

Провал Другого Зимового походу став завершальним актом визвольної боротьби 1917-1921 рр., а селянський повстанський рух втратив організовану перспективу.

У статті не лише реконструюються історичні події, а й здійснюється спроба оцінки їхньої геополітичної ваги, зокрема у контексті «Українського щита Європи».