Українство: вимір ідентичності (мистецька біографія художника Івана Гайдука)

Анотація

У статті систематизовані відомі та вводяться до наукового обігу нові архівні відомості про життя та творчість самодіяльного художника-живописця, майстра офіційного портрета та іконопису, реставратора Івана Михайловича Гайдука (1923-2004 рр.). На його дитинство та юність випали трагічні роки голодомору та Другої світової війни, що завадило здобути ґрунтовну освіту. Але маючи мистецькі здібності, він самотужки сформувався у популярного та відомого майстра.

Вдалося з’ясувати, що все ж наставники у нього були: любов до іконопису з’явилась під впливом ченця, який навчив початкам цього мистецтва. А потім на життєвому шляху ще зустрічались люди, які щедро ділились своїм досвідом з допитливим і талановитим юнаком. Працюючи художником у Черкаських обласних установах, Іван Гайдук виконував й офіційні замовлення, і творив за покликом душі. Протягом життя він створив понад 600 різножанрових полотен, серед яких: серії портретів історичних постатей, видатних сучасників, серію під назвою «українська жінка», натюрморти, етюди, панно. Як майстер церковного живопису він брав участь у розписуванні соборів і церков у Києві, Полтаві, Харкові, Чернігові, Черкасах, в інших населених пунктах Вінницької, Кіровоградської, Черкаської областей. Його картини виставлялися на більш як 50 художніх виставках: персональних у Києві, Каневі, Корсунь-Шевченківському, Умані, Черкасах, Чигирині, а також на обласних і всеукраїнських. Художні роботи Івана Гайдука є в експозиціях багатьох музеїв України, Європи та Канади, у приватних колекціях.

Для укладання мистецької біографії Івана Гайдука у статті використані архівні матеріали, які маловідомі читацькому загалу. Систематизація та нове прочитання й осмислення відомостей біографічного характеру, відгуків з мистецьких виставок, каталогів, полотен художника дали можливість комплексно представити велич українського самородка.

З’ясовано особливості біографії митця, який в атеїстичній, радянсько-партійній державі не був членом комуністичної партії, а створював портрети представників партійно-господарської номенклатури і, водночас, розписував собори та церкви. За це звільняли з роботи і виключали з творчих спілок, але продовжували замовляти картини. Тобто талановитого майстра партійно-державна система зламати не могла, тому достойно і не оцінила. Але найбільшим пам’ятником Івану Гайдуку є його мистецька спадщина та вдячна пам’ять нащадків. Саме такими самобутніми особистостями створені неперевершені зразки культури українського народу, саме ними увиразнювалась українська культурна та національна ідентичність.