Мемуари дипломатів і військових як джерело до вивчення Північного Приазов’я останньої чверті 17 ст.

Анотація

У статті розглянуто мемуарні твори останньої чверті 17 ст. як важливий комплекс джерел для вивчення історії Північного Приазов’я.

Мета дослідження – визначити особливості походження й авторського складу мемуарних творів, які містять свідчення про Північне Приазов’я останньої чверті 17 ст. (із залученням відомостей про сусідні території на півночі та сході); окреслити коло проблем, які зацікавили авторів під час перебування на цих або суміжних територіях; з’ясувати причини уваги саме до цих тем; визначити інформаційні можливості зазначених мемуарних творів для вивчення історії Північного Приазов’я.

Джерелами для дослідження послужили мемуари, авторами яких були російські царедворці останньої чверті 17 – початку 18 ст. (чиновники, військові) й іноземці європейського походження на службі московських царів: щоденники генерала П. Гордона та І. Желябузького, автобіографічний життєпис князя Б. Куракіна, а також журнал посольської місії стольника В. Тяпкіна та дяка М. Зотова, журнал морського походу віце-адмірала К. Крейса, які поєднують риси діловодного документу та мандрівних записок, як джерела особового походження.

Показано, що зазначені мемуарні твори охоплюють широке коло різноманітної інформації, зокрема, містять відомості про північно-приазовській регіон. Наголошується, що на їх характер вплинув службовий статус авторів та обставини подорожей. Оскільки шляхи посольської місії та військових походів пролягали або західною частиною приазовських степів, або міжріччям Сіверського Дінця та Дону, і Східним Приазов’ям, основна інформація стосується саме цих територій, дозволяючи скласти уявлення про північно-приазовський регіон і події, що відбувалися на його теренах.

Встановлено, що попри лаконічність записів, повідомлення різних авторів загалом збігаються у характеристиці шляхів, якими вони пересувалися, військових дій, учасниками яких були. Їх увагу привернули природні умови, залишки поселень, описання яких було пов’язане із суто практичними міркуваннями – як джерело ресурсів для армії або місце побудови укріплень.

Аналіз походження та змісту мемуарних творів дозволив дійти висновку, що в останній чверті 17 ст. Північне Приазов’я з його ресурсами розглядалося як плацдарм для розгортання московських військ на шляху до завоювання Криму та виходу до Азовського і Чорного морів. Докладна інформація про пересування армій і військові дії є свідченням активного залучення цього регіону до геополітичних конфліктів Московського царства й Османської порти.