«Вони вже не ми»: обставини розділення Римської імперії наприкінці 4 ст. від Р.Х.
Анотація
В історичній науці традиційною є точка зору, згідно з якою наприкінці 4 ст. від Р.Х. Римська імперія розділилася на два державні утворення. Проте обставини цього процесу потребують додаткового вивчення. Адже існування кількох імператорів і правлячих дворів у той час було не новацією, а скоріше усталеною практикою. Саме тому метою статті є дослідження ситуації в Римській імперії у 395-399 рр. крізь призму механізмів фактичної втрати державою своєї цілісності. У статті аналізуються три основні форми цього процесу: інституційна криза, політична криза, ідеологічне роз’єднання.
Розділення Римської імперії наприкінці 4 ст. варто оцінювати не як одномоментну подію, а як процес. Передача влади Феодосієм І своїм синам Аркадію та Гонорію у 395 р. сама по собі ще не означала автоматичного розподілу імперії. Проте вона стала відправною точкою цього процесу, спровокувавши інституційну кризу. Покійний імператор, який був джерелом легітимності для своїх політичних спадкоємців, не забезпечив стабільного трансферу владних повноважень навіть при наявності законних нащадків. Феодосій І не заявив чітко своєї волі щодо регентів юних синів, не формалізував їхнього становища та повноважень. Це створило можливість Стиліхону маніпулювати останньою волею імператора та претендувати на статус опікуна над обома синами Феодосія І.
Інституційна криза стала підґрунтям політичної кризи. Претензії Стиліхона на фактичне управління всією імперією були категорично відкинуті у Константинополі. Відносини між східною та західною частинами Римської імперії характеризувалися крайньою напругою протягом кількох років. Походи Стиліхона на Балкани проти Аларіха 395 р. та 397 р. варто оцінувати передусім у контексті його загальноімперських політичних амбіцій. На Сході імперії вони були сприйняті не як допомога, а як збройна агресія, що призвело до проголошення Стиліхона hostis publicus. У відповідь Схід імперії підтримав виступ африканського ватажка Гільдона проти Заходу й особисто Стиліхона у 397-398 рр.
Політична криза призвела до ідеологічного роз’єднання. Це яскраво ілюструє творчість придворного поета Стиліхона, його пропагандиста Клавдіана. Хоча в реальності боротьба йшла за владу та ресурси, вона не могла бути представлена публічно саме у такому вигляді. Поки Стиліхон розраховував на мирне визнання своєї влади на Сході, постійним мотивом творів Клавдіана була єдність обох частин імперії. Проте, коли ці надії розвіялися, поет перейшов до риторичних випадів проти фактичних правителів Сходу імперії – спочатку Руфіна, а потім Євтропія. Зрештою, пропагандист розпочав формування образу Сходу імперії як чужого, небезпечного «Іншого», який внаслідок моральної деградації втратив свою приналежність до римської цивілізації. Схід було протиставлено Заходу, який у цій ідеологічній рамці зберігав римські традиції та доблесть. Ця позиція була повноцінно сформована у творі «Проти Євтропія» 399 р. Можна констатувати, що розділення імперії сформувалося у головах людей, на рівні ідеї, перш ніж стати політичним фактом, хоча формально держава продовжувала вважатися цілісною.
Завантаження
Посилання
The Chronicle of Marcellinus / A translation and commentary by Croke Brian. Leiden: Brill, 1995. 238 p.
Claudii Claudiani Carmina / Edidit John Barrie Hall. Leipzig: BSB B. G. Teubner Verlagsgesellschaft, 1985. 454 p.
Iuliani Imp. Opera. Lipsiae, 1696. 455 p.
Pauli Orosii historiarum adversum paganos libri VII / Ed. Caroli Zangemeister. Lipsiae, 1889. 371 p.
Philostorgius. Church History / Trans. by Philip R. Amidon. Atlanta: Society of Biblical literature, 2007. 286 p.
Zosimus: New History / Trans. and ed. by R. Ridley. Leiden: Brill, 2017. 270 p.
Sozomen. The Ecclesiastical History / Trans. by Edward Walford. London: Henry G. Bohn, 1855. 536 p.
The Theodosian Code and Novels and the Sirmondian Constitutions. Princeton: Princeton University Press, 1952. 643 p.
Олимпиодор Фивянин. История. Византийские историки: Дексипп, Эвнапий, Олимпиодор, Малх, Петр Магистр, Менандр, Кандид Исавр, Ноннос и Феофан Византиец / Пер. Г.С. Дестуниса. Санкт-Петербург, 1860. С. 183-216.
Сократ Схоластик. Церковная история. Москва: РОССПЭН, 1996. 368 с.
Феодорит. Церковная история. Москва: Российская политическая энциклопедия, 1993. 239 с.
Эвнапий Сардиец. История. Византийские историки: Дексипп, Эвнапий, Олимпиодор, Малх, Петр Магистр, Менандр, Кандид Исавр, Ноннос и Феофан Византиец / Пер. Г.С. Дестуниса. Санкт-Петербург, 1860. С. 78-175.
Berlincourt V., Galli Milic L., Nelis D. (eds.). Lucan and Claudian: Context and Intertext. Heidelberg: Universitätsverlag, 2016. 322 p.
Burrell E. A Re-Examination of Why Stilicho Abandoned His Pursuit of Alaric in 397. Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte. 2004. Bd. 53, H. 2. P. 251-256.
The Cambridge Ancient History / Ed. by Av. Cameron, P. Garnsey. In 14 vols. Vol. 13: The Late Empire, A.D. 337-425. New York: Cambridge University Press, 2008. 845 p.
Cameron Al., Long J. Barbarians and Politics at the Court of Arcadius. Oxford: University of California Press, 1993. 440 p.
Cameron Al. Claudian: Poetry and Propaganda at the Court of Honorius. Oxford: Clarendon Press, 1970. 508 p.
Christiansen P. Claudian and the East. Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte. 1970. Bd. 19, H. 1. P. 113-120.
Coombe C. Claudian the Poet. Cambridge: Cambridge University Press, 2018. 242 p.
Dijkstra R., van Poppel S., Slootjes D. (eds.). East and West in the Roman Empire of the Fourth Century. An End to Unity? Leiden: Brill, 2015. 183 p.
Elm S. The Importance of Being Gorgeous. Gender and Christian Imperial Rule in Late Antiquity. Oakland: University of California Press, 2026. 324 p.
Grig L., Kelly G. (eds.). Two Romes. Rome and Constantinople in Late Antiquity. New York: Oxford University Press, 2012. 465 p.
Hopkins K. Eunuchs in Politics in the Later Roman Empire. The Cambridge Classical Journal. 1963. Vol. 9. P. 62-80.
Hughes I. Stilicho. The Vandal Who Saved Rome. Barnsley: Pen & Sword, 2010. 282 p.
Liebeschuetz J. Barbarians and Bishops. Army, Church, and State in the Age of Arcadius and Chrysostom. Oxford: Clarendon Press, 1990. 312 p.
Long J. Claudian’s In Eutropium, Or, How, When, and Why to Slander a Eunuch. Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1996. 290 p.
McEvoy M. Child Emperor Rule in the Late Roman West, AD 367-455. Oxford: Oxford University Press, 2013. 367 p.
Ware C. Claudian and the Roman Epic Tradition. New York: Cambridge University Press, 2012. 266 p.
Wijnendaele J. The Career and “Revolt” of Gildo, comes et magister utriusque militiae per Africam (c. 385-398 CE). Latomus. 2017. № 76 (2). P. 385-402.
Williams S., Friell G. Theodosius. The Empire at bay. London: B.T. Batsford Ltd, 1994. 243 p.
Гиббон Э. История упадка и разрушения Великой Римской империи. В 7 т. Т. 3. Москва: Терра, 2008. 624 с.
Козлов А.С. Борьба между политической оппозицией и правительством Византии в 395-399 гг. Античная древность и средние века. 1976. № 13. С. 68-82.
Переглядів анотації: 0 Завантажень PDF: 0
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
