Одержавлення християнства князем Володимиром як засіб просвітництва та європеїзації Русі

Анотація

У статті розглядається бачення науковою елітою кінця 19 ст. запровадження християнства у Київській Русі. Напередодні урочистостей з нагоди 900-ліття хрещення Русі київським князем Володимиром Святославовичем, у 1886-1888 роках у «Трудах КДА» було опубліковано більше десяти статей з нагоди ювілею. Їх автори – викладачі Київської духовної академії, науковці Микола Петров, Іван Лінниченко, Володимир Завітневич, Василь Малінін, Іван Малишевський, Василь Певницький – реконструювали життєвий шлях київського князя, увиразнювали причини хрещення Русі, з’ясовували місце та час хрещення Володимира, писали про візантійський вплив на культурний поступ східного слов’янства, аналізували внутрішні спонукальні чинники такої культурно-духовної трансформації Володимира та возвеличували його подвиг як просвітника, оцінювали значення запровадження християнства. Попри пафосні характеристики князя Володимира, що зумовлювалось «ювілейним» приводом публікації матеріалів, їх автори ретельно залучали першоджерела, аналізували їх і формулювали висновки, що суголосні сучасним оцінкам християнізації Давньоруської держави.

Аналіз опублікованих у «Трудах КДА» за 1886-1888 рр. матеріалів про події 900-річної давності дав можливість виділити аспекти найбільшого зацікавлення та характер їх потрактування. В оцінках утвердження князем Володимиром християнства в Київській Русі державі історики віддавали перевагу політичним і просвітницьким наслідкам. Причини хрещення вони вбачали в життєздатності самого християнства, яке поширювалось Європою та наближалось до кордонів Русі, у просвітницькому потенціалі Візантії, у політичних відносинах Давньоруської держави з іншими християнськими державами. Одержавлення християнства означало входження в європейський культурний простір, так як культура Європи виросла на ґрунті християнства. Запровадження християнства було подією історично обумовленою і велич Володимира підкреслювалась у тому, що він перейняв саму основу європейської освіченості – християнство – і здійснив це шляхетно, не принижуючи своєї честі та гідності. Автори були однозначні у розумінні європейськості Київської Русі держави та підкреслювали, що християнство стало потужним засобом її європеїзації.

Окремим рефреном в опублікованих матеріалах звучала оцінка візантійського впливу на давньоруську культуру, який сприяв піднесенню її до європейської християнської культури. Самого князя Володимира Святославовича показано як далекоглядного політика, який зрозумів веління часу і використав усі можливості для введення Русі в європейський культурний простір.