Старожитності Лукомор'я

Політико-адміністративна система Баркідів в Іберії

2025-04-30T08:42:03+03:00

Після закінчення Першої Пунічної війни та придушення повстання найманців, Іберія стала для Карфагену головним центром збагачення та поповнення своїх військ перед другою війною із Римом. Після висадки Гамількара Барки у Гадесі у 237 р. до Р.Х. почалася активна фаза завоювання, яку у подальшому продовжили Гасдрубал і Ганнібал. Адміністрація Баркідів була ключовим інструментом карфагенського контролю над цим регіоном, проте через обмежене коло джерел важко реконструювати його у значній мірі. Ця стаття ставить на меті дослідити та структурувати політико-адміністративні заходи Баркідів на Піренейському півострові, що дасть краще розуміння колонізаторської політики Карфагену напередодні Другої Пунічної війни. Політика Баркідів мала яскраво колоніальних характер, із використанням місцевих природних і людських ресурсів, однак вона забезпечила та певний розвиток цих територій.

Буддійські спільноти у римському та елліністичному Єгипті

2025-04-30T08:57:42+03:00

У статті досліджується взаємодія греко-римської культури з індійським світом, зокрема через присутність буддійських спільнот на території елліністичних і римських держав, зокрема в Єгипті. Проаналізовано культурний обмін між Північною Індією та Середземномор’ям, що розпочався після завоювань Олександра Македонського. Особливу увагу приділено археологічним, епіграфічним і нумізматичним джерелам, що підтверджують наявність буддійських спільнот на території Птолемеївського, а пізніше римського, Єгипту. Дослідження також акцентує на впливові морської торгівлі на відновлення контактів між Грецією, Римом та Індією у 1-3 ст. після Р.Х. Висвітлюються питання можливого впливу буддизму на культуру та релігію греко-римського світу.

Гриби античності в їжі, політиці та культурі

2025-04-30T09:07:47+03:00

У статті досліджуються античні уявлення про гриби, їх класифікації та принципи, за якими вони створювалися. За допомогою корпусного аналізу текстів автори спробували проаналізувати всі доступні згадки грибів у давньогрецьких і латинських текстах античної доби, визначити роль грибів в античному раціоні та значення грибів у давньогрецькій і римській культурах (зокрема в етіологічних міфах, мовних ідіомах, забобонах і повір’ях), а також причини та сутність явища античної мікофобії. Досліджуються античні спроби штучного вирощування грибів та уявлення про їх можливе медичне використання, а також проблеми, які створювалися грибковими організмами для античної економіки. Розглянуто проблему ролі грибів у контексті визначення соціального статусу античної людини та мікологічний аспект у політичній історії стародавніх Греції та Риму.

Відносини між Римською імперією та Сасанідським царством у 235-284 роках та їхній вплив на розвиток Риму

2025-04-30T09:12:34+03:00

Метою статті є дослідження зовнішніх відносин між Римською імперією та Сасанідським царством у період з 235 по 284 роки та їхнього впливу на внутрішньополітичний розвиток Риму. З воцарінням Максиміна Фракійця, Римська імперія поринає у довготривалу кризу, яка триватиме п’ятдесят років. У цей час на сході утверджується правляча династія Сасанідів, яка приходить до влади у Парфії та встановлює на її теренах нове царство. Перші контакти римлян з новим сусідом починаються за правління Александра Севера, і відразу переростають у конфлікт. Надалі конфронтація буде лише загострюватися. Подібний характер відносин стане підживлювати наявну для Римської імперії політичну кризу. Болючі поразки та втрати змушуватимуть її владу реагувати на активного й амбіційного ворога. Відтак, конфлікт з персами зіграє роль зовнішнього фактору, який, разом з іншими чинниками, сприятиме трансформації Риму упродовж кризових подій середини 3 ст.

Військова революція в Європі кінця 16 – початку 17 ст.: трансформація армій та інтеграція нерегулярних сил

2025-04-30T20:54:56+03:00

Стаття присвячена аналізу глибоких трансформацій у військовій організації Європи наприкінці 16 – на початку 17 ст., що стали відомими як «військова революція». Основну увагу приділено змінам у тактиці, стратегії, масштабах воєнних дій і ролі армій у суспільстві. Особливий акцент зроблено на процесі формування регулярних армій і трансформації нерегулярних військових формувань, зокрема ландскнехтів і лісовчиків, які поступово інтегрувалися у централізовані державні структури. У дослідженні висвітлено, як еволюція військової організації сприяла адаптації до нових технологій, змін у зброї та соціально-політичних умовах, що стало основою для формування сучасних армій і державних апаратів.

Іконографія Марії Магдалини на Львівщині у 17 ст. на прикладі фрески «Оплакування» в церкві Зішестя Святого Духа

2025-04-30T20:55:57+03:00

Стаття присвячена аналізу іконографії Марії Магдалини на прикладі фрескового зображення сцени «Оплакування» у церкві Зішестя Святого Духа в Потеличі (Львівщина), що датується 17 ст. Авторка досліджує художні особливості зображення цієї біблійної постаті, розглядаючи її роль у загальній композиції фрески, семантичне навантаження образу та його значення у контексті християнського світогляду.

У роботі окреслено історико-культурне тло, на якому формувалась місцева художня традиція, зокрема впливи як західноєвропейського (католицького), так і візантійсько-православного мистецтва. Особливу увагу приділено унікальному характеру уніатського середовища, яке стало своєрідним містком між Сходом і Заходом, і в якому поєднувалися різні стильові та іконографічні традиції. Зображення Марії Магдалини у фресці аналізується як приклад цього синкретизму, а також як відображення локального бачення сакральних сюжетів.

Звертається увага на те, як образ жінки-грішниці, учениці Христа та свідка Воскресіння набував особливого значення в період зміцнення уніатської церкви, а також як його інтерпретація може відображати не лише релігійні, але й соціальні та політичні впливи тогочасного суспільства, використовуючи метод іконологічного аналізу Ервіна Панофського.

Могили та пам’ятники філантропа Джона Говарда: про ставлення до пам’яті праведника після смерті

2025-04-30T21:57:55+03:00

Після смерті Дж. Говарда у 1790 р., неподалік Херсона, на березі балки Веревчиної встановили цегляний пам’ятник-обеліск на кубічній основі, оточений кам’яними стовпами з чавунними ланцюгами. Першим мандрівником, який відвідав його у 1797 р., був австрієць Б. Гакет, але описи та малюнок Р. Хербера і Е. Кларка 1800 і 1806 рр. значно відоміші. Тоді ж граф В. Потоцький мав намір перепоховати прах Дж. Говарда в маєтку Ковалівка на Поділлі.

У 1817 р. Олександр І, за ініціативи проф. А. Дегурова, наказав реконструювати пам’ятник і встановити на ньому сонячний годинник: обеліск замінили на мармурову колону близько 1822 р. У 1818 р. вирішили звести новий обеліск біля херсонської тюрми і цвинтаря та зробити годинник на ньому. У 1825 р. граф М. Воронцов запропонував встановити сонячний годинник і на надгробку (за заповітом). Мармурову дошку замовили в Італії, але не отримали вчасно через війну з Туреччиною. У 1822 р. з Англії надіслали гіпсовий медальйон з профілем Дж. Говарда та відлили його в бронзі. Для його встановлення змінили проект пам’ятника-обеліска; усі роботи з реконструкції завершили у 1828 р. У 1831 р. сонячний годинник зайняв своє місце і на надгробку, навколо якого звели нову огорожу.

Після 1840 р. могилу намагалися пограбувати, а в 1851 р. цвинтар на хуторах Степанівських (на землі Гунаропуло) огородили кам’яною стіною. Пізніші дані про стан могили, надгробка й огорожі відсутні аж до перепоховання праху Говарда на цвинтарі с. Степанівка в 1957 р., при цьому влада пояснила його необхідністю розширення кар’єру для видобутку каміння. Крім того, у статті описані пам’ятні урочистості в Херсоні з приводу 100-річних роковин філантропа.